Строки звернення до суду за захистом трудових прав
Для звернення до суду з будь-якого питання, в тому числі і по трудових спорах, законодавством встановлені відповідні строки. У сфері захисту трудових прав такі строки встановлені Кодексом законів про працю і залежать від суті спору.
За загальним правилом для більшої частини трудових конфліктів статтею 233 КЗпП встановлений строк у 3 (три) місяці з дати, коли особа (працівник) дізналася або мала б дізнатися про порушення її прав.
Однак по деяких категоріях спорів встановлені інші строки.
Якщо спір стосується оскарження звільнення працівника, то строк для звернення з позовом становить лише 1 (один) місяць з дати отримання копії наказу про звільнення або трудової книжки. Якщо звільнення відбувається з ініціативи роботодавця, то видача і вручення наказу про звільнення мають бути обов’язково задокументовані. Якщо працівник відмовляється від підпису щодо отримання наказу, має бути складений відповідний акт, а копію документів бажано відправити поштою (окрім трудової книжки). Тому після ознайомлення з відповідним наказом про звільнення працівнику варто звернутися до адвоката по трудовому праву для підготовки документів до суду, якщо він не погоджується зі звільненням.
Якщо мова йде про невиплату заробітної плати або інші порушення у сфері оплати, то строк для звернення до суду необмежений і працівник завжди може скористатися своїм правом стягнення належних сум в судовому порядку.
Є окрема категорія справ, коли роботодавець може звернутися до суду з вимогою стягнення з працівника завданої підприємству матеріальної шкоди. Для таких справ установлений строк в 1 (один) рік з дня виявлення такої шкоди.
Дотримання цих строків є дуже важливим, оскільки у випадку їх пропуску суд відмовить у позові, незалежно від його обґрунтованості.
Якщо ж строки були пропущені з поважних причин, про це потрібно обов’язково зазначати та подавати відповідні докази. Якщо суд буде вважати за необхідне, то може поновити ці строки, але у випадку поважності причин пропуску. В цьому аспекті важливо зазначити, що незнання закону щодо існуючих строків не буде вважатися поважною причиною.